У суботу в Харкові Юрій Андрухович та Сергій Жадан презентували нову культурну акцію "Культпохід 2х2". Разом із швейцарськими письменниками Рафаелем Урвайдером та Педро Ленцом, Андрухович та Жадан проїдуться чотирма містами України, таким чином популяризуючи сучасну швейцарську літературу.

Презентація акції пройшла у Харкові, у книгарні "Є". ІА "МІСТ-Харків" наводить найцікавіші моменти спілкування письменників з місцевими ЗМІ.

Ю. А.: Вітаю вас усіх та дякую, що вшанували нас своєю увагою. Це справді особлива нагода для цього, тому що в Харкові це відбудеться вперше, тобто Харків став містом, в якому ми будемо опробовувати цей наш квартет. Наші гості, як ви вже знаєте, із Швейцарії, і це достатньо дивна країна. Вона страшенно малесенька за територією, але в той же час має чотири офіційних мови. Наші гості належать, можна так сказати, до мовної більшості Швейцарії. За деякою статистикою 60 з чимось відсотків швейцарців говорять німецькою мовою, для них німецька є рідною. За щасливих обставин ми з Сергієм також володіємо цією мовою настільки, що постарались підготувати спеціально для цього туру деякі переклади з створів наших гостей. І під час наших виступів (це будуть Київ, Харків, Івано-Франківськ і Львів) ми будемо знайомити українську публіку з творами наших гостей.

Хотілось би загострити вашу увагу на тому, що обидва швейцарські поети перебувають в самому центрі літературного, культурного, мистецького життя міста Берн, це столиця Швейцарії. Але оскільки Швейцарія дуже децентралізована країна, то там столиця не означає аж так багато.

Я був страшенно здивований тим, як поводять себе столичні чиновники. Вперше в житті я потрапив до Берну влітку 2004 року. Столиця лежить на дуже красивій річці Аарі. Вранці я побачив велику кількість людей, які спливали кудись вниз за течією, маючи на головах великі зав’язані тюки. І потім ці люди виходили із води на набережній поруч із Будівлею Парламенту та Кабінетом Міністрів, розв’язували свої тюки, діставали та одягали свою костюми, краватки… Тобто це виявилися депутати, працівники цього Парламенту. Щоб не користуватися міським транспортом вони обрали такий спосіб пересування. І це дуже звична для Берна ситуація. Тобто швейцарці дивні, а швейцарські поети ще дивніші.

Ідея туру "Культпохід 2х2" народилась в голові нашого приятеля, якого тут, нажаль, немає зараз з нами. Його звуть Ганс Рупрехт, він організовує різноманітні культурні заходи в Швейцарії. Ганс звів нас у чотирьох в березні цього року в Берні, ми виступали в дуже цікавому місті – "Шляхтгауз Театр", директором якого є Рафаель Урвайдер. Тоді ми читали з Сергієм трошки українською, а решту наших текстів німецькою читали наші друзі. І от зараз в Україні ми зробимо дослівно навпаки – на наших вечорах буде звучати українська мова, а наші гості будуть читати відносно менше в оригіналі німецькою. Перед усім буде поезія, тому що вона в них надзвичайно витончена та цікава.

С. Ж.: В цьому турі та в цих виступах є подвійна інтрига. З одного боку буде цікаво, як буде сприймати українська публіка наших гостей, а з іншого боку в подібних випадках завжди є інтрига – як будуть сприймати люди, які приїхали до нашої країни, те що побачать. В Україні вони вперше, в Харкові так напевно вперше. І тому цікаво буде за всім цим спостерігати - як відбувається діалог, як відбувається знайомство. Сподіваюсь, що наші виступи матимуть якесь продовження, і це знайомство, яке сьогодні почнеться для українського читача, не обмежиться і не завершиться лише цими виступами. Сподіваюсь, що будуть далі робитись переклади, буде відбуватися подальше знайомство та переплетіння наших національних культур і літератур. В будь якому разі мені дуже приємно, що перший вечір відбувається саме в Харкові. Цікаво, я хвилююся, яка саме прийде публіка і як вона буде нас сприймати.

Р. У.: Приємно бути вперше в Україні, є хвилювання – яка це буде поїздка, яке буде сприйняття. Я дуже радий познайомитись з цією країною та відвезти усі враження додому.

Ю. А.: Поки що Рафаель знає тільки те, що Україна надзвичайно велика. У Швейцарії немає нічних потягів, а вчора нашим гостям вперше в житті довелось їхати із Києва саме таким чином.

Р. У.: Спільне, що нас єднає – Швейцарія теж не в Європейському союзі, так як і Україна. Багато не можу сказати, тому що тільки приїхав сюди. Дуже радий зустрічатися з такими поважними колегами, яких дуже ціную. В Швейцарії кажуть – колеги теж саме, що і друзі.

П. Л.: Я також вражений, яка велика у вас країна! Вранці я дивився у вікно потягу. У нас в Швейцарії гори та схили, звичайно немає таких великих краєвидів. Дуже приємне враження від української гостинності. І також з нетерпінням та хвилюванням чекаю на зустріч з читачем.

Ю.А.: Щойно Педро розповів про свій найновіший проект, яким він займається на місцевому радіо в Берні. Щоранку звучить його двохвилинна історія. Тобто кожного вечора треба підготувати історію на наступній ранок. Це без перерви триває вже кілька тижнів. Ідея така, що він не припиниться, поки не зможе щось розповісти.

П. Л.: Для швейцарців література починається вранці.

Які спільні теми були знайдені із швейцарцями? Чи були труднощі з перекладом?

С. Ж.: Я можу розповісти про вірші Педро, тому що я більше його перекладав. Це були вірші з циклу простих історій про представників соціальних низів. Доволі ліричні, доволі меланхолійні, з прописаним сюжетом. Перекладати було не складно, але це не значить, що вірші були якісь прості чи примітивні. В цьому циклі немає мовної гри, немає діалектизмів. Питання, які виникали під час перекладу, стосувались якихось реалій, скажімо, марок цигарок або сортів алкоголю чи ще якихось речей, які нам невідомі. В одному вірші герой палить дешевий тютюн, це було обозначено, як "дешевий чорний". Я на всяк випадок перепитав у Педро, що це означає, тому що в нашому сленгу це означає зовсім інше… З’являлися нюанси, які було потрібно узгоджувати, але це й цікаво – відкривати для себе цілі мовні середовища, які не представлені в словниках.

Ю. А.: У мене були досить поважні труднощі з перекладом циклу Рафаеля Урвайдера. Це цикл віршів, який називається "Автоспроби". Я його почув вперше того вечора, коли ми познайомились, роки три тому. Одразу захопився ідеєю, і дав собі слово, що я перекладу цей цикл віршів. Але, якщо б не дійшло до цього туру, я не знаю навіть як довго я ще відкладав би… Тема віршів універсальна, близька нам, тому що кожен з цих віршів – це промова, промовляння, звертання до певного міцного алкогольного напою. Я думаю це загальнолюдська тема. Коли я почув це: "Горілка, ти чиста поразка, кришталево-мерзла вісь існування…", то подумав, що це має бути близьким і зрозумілим кожному з нас.

Там тільки горілка була?

Ю. А.: Ні, там є шнапс, ром, абсент, віскі… Педро Ленц теж хоче долучитись до відповідей.

П. Л.: Нас пов’язує те, що українські та швейцарські поети дуже охоче читають до слухача на зустрічах. І ці читання – теж літературна форма, це надихає. Також пов’язує меланхолійна тональність. В Швейцарії є також франкомовні поети, і, безумовно, ті поети, що пишуть німецькою мовою зорієнтовані на німецьку ментальність. Комплекс меншовартості все одно є перед тими німецькомовними поетами, що живуть у Німеччині.

С. Ж.: Це як російськомовні поети, що живуть в Криму, наприклад.

П. Л.: Часто поети шукають видавництво не в Швейцарії. Ті, хто пише французькою – у Франції, ті, хто пише німецькою – в Німеччині. Також є четверта офіційна мова в Швейцарії – ретороманська, яка функціонує виключно у єдиному кантоні. Носіїв цієї мови дуже мало, тому таких поетів там купують у підтримку.

Як поділяється ця територія за конфесіями?

П. Л.: Це швейцарські протестанти та греко-католики. Але у повсякденному життя релігія не грає великої ролі, як і церква.

Окрім багатьох мов, які діють в Швейцарії, які є сучасні літературні ознаки?

П. Л.: Велика дистанція між тими мовами, якою говорять та літературною мовою. Якщо ми пишемо сучасною літературною німецькою мовою, то ця мова дуже далека від тієї мови, якою розмовляють швейцарські німці у повсякденному житті. Ще цікавий момент - пишучі літературною німецькою мовою, ми використовуємо вирази, які у сучасній Німеччині застарілі. Німці не розуміють німецьку мову у швейцарському варіанті. При цьому німецькомовні швейцарці розуміють усі німецькі діалекти. Освідченні люди у Німеччині менш користуються діалектом, а в Швейцарії усі суспільні шари користуються швейцарським діалектом – цим варіантом німецької мови.

Сьогодні взагалі характерно для мов запозичення, лаконізми. Мови повинні через це збагачуватись. Але філологи вважають, що той процес, який проходить сьогодні – вже занадто заходить через всякі межі.



Що значить бути швейцарцем у світі? Під час другої світової війни Швейцарія вперто утримувала нейтралітет. Але так чи інакше нейтралітет зберегти було неможливо…

Ю. А.: Я страшенно був здивований тим, що швейцарці готувалися до того, що Гітлер нападе. Швейцарія до останнього моменту очікувала, незважаючи на свій нейтралітет, бути втягнутими у війну. Країна дуже добре готувалась до цього. У них взагалі збройні сили дуже мобільні та потужні, постійні великі видатки на армію – це ціна нейтралітету. Десь у 37-38 роках був розроблений цілий план на випадок нападу Німеччини: вони просто віддають без бою усі північну територію країни до Альп. І тоді вони проорали вздовж всієї Швейцарії протитанковий рів. А далі лише гори. І ось за цей рів і ці гори німці не мали би пройти, якщо напали б. Їм залишалось тільки б з повітря атакувати.

Мабуть ця воєнна тематика потім на багато десятиліть була дуже важлива для цієї країни – наскільки нейтралітет був чесним, наскільки швейцарцем бути почесно в цьому світі.

Р. У.: Гітлер тримав маленький банк у Швейцарії…

Ю. А.: Чому, власно кажучи, і не напав в підсумку. В принципі, він був зацікавлений в стабільній території, де нема війни, де в банках можна безпечно зберігати гроші.

Р. У.: Швейцарія після війни була найбагатшою країною в світі. Бізнес був із усіма, це такий нейтралітет, коли все використовується. Є така метафора: "Небові ми продаємо арфи, а пеклу продаємо вугілля".

Ю. А.: Один з міфів, з яким виховуються молоді швейцарці: "Ми тому такі багаті, що багато працюємо".

Р. У.: Але багатство не від роботи, іншими шляхами.

У мене питання до швейцарських колег. Швейцарія – багатомовна країна, і у нас часто закликають наслідувати швейцарську модель – прийняти ще одну державну мову. Скажіть, будь ласка, наскільки ця багатомовна модель, співіснування кількох літератур безконфліктне?

П. Л.: Я вважаю, що важливо, якою мовою автор пише, а не до якої національності належить. Я патріот Швейцарії, але пишу німецькою мовою. Так само і ті, хто пише італійською, французькою – вони швейцарці. Я, нажаль, не говорю українською, але мені цікаво спілкуватися з вами. Ми радіємо, коли швейцарський автор виходить на високий рівень, незалежно від того, якою мовою він пише.

Ю. А.: Я хотів би додати, що Швейцарія багатомовна, але кожен кантон окремо – одномовний. Якщо ви заходите в книжковий магазин в німецькомовному кантоні, то ви там не побачите книг італійською чи французькою.

Р. У.: Насправді, дуже важко генетично визначити, хто ж швейцарець. Жодну з мов не можна назвати швейцарською, але кожен хвалить свій діалект, і говорить, що це найкрасивіший діалект…

Ю. А.: І висміює інший діалект.

Що читають молоді швейцарці?

Р. У.: Вони, взагалі-то, мало читають…

Ю. А.: В цьому, мабуть, Україна і Швейцарія найбільше схожі. Це нас зближує.

Р. У.: Лірику дуже мало читають… лірику більше пишуть.

Скажіть, як просувається робота над новою книгою, і чи готова частина про Харків?

Ю. А.: Загалом, текст про Харків – один із перших текстів за часом написання. Звичайно, абетка диктує свій порядок і в майбутній книжці цей текст буде одним з останніх. У випадку перекладу іншими мовами, він буде десь на початку (бо починатиметься з літери "C"). І це те, що приваблює мене в такій композиції: можливість міняти місцями ці складові частини. Отже, Харків в цій книзі буде таким, як я його побачив, коли вперше сюди приїхав у 1995 році. Це буде трошки оновлений, доповнений текст із щоденника, що писався саме тоді. Ви мабуть, знаєте, що міст буде 111. Так от "як просувається робота": зараз я наближаюся до середини – цих міст 52. Але такі міста – я їх називаю блокбастери – тобто ті, які будуть займати багато місця (Київ, Львів, Москва, Берлін), вони ще попереду.

Кожному місту ви відводите рівні ролі?

Ю. А.: Ні, зовсім нерівні. Це буде як, знаєте, в енциклопедіях: під одним гаслом достатньо і одного-двох рядків, щоби пояснити суть. В одній із перших польських енциклопедій початку 18 століття (я колись гортав її в Національній бібліотеці) так описувався кінь: "Хто такий кінь, знає кожен". Тому про деякі міста так і написано.

Про Харків не так?

Ю. А.: Ні, про Харків значно більше і краще.